Шматченко Михайло Олексійович

Строкову службу проходив у прикордонних військах.

У часі війни — солдат 93-ї окремої механізованої бригади, гранатометник.

29 серпня 2014-го під час виходу з Іловайського котла «зеленим коридором» зазнав поранення в шию та голову, був захоплений в полон. Валентин Христозевич свідчить, що вистріл російських військових прийшовся по БМП, коли Михайло евакуювався із нього. Незважаючи на поранення, Шматченко вибрався та надавав допомогу товаришам. Вибиралися з Михайлом Петренком, Михайлом Горбатюком, Ігорем Сулимом. Їх помітили росіяни — бійці 331-го гвардійського парашутно-десантного Костромського полку та відкрили вогонь, в тому часі екіпаж БМП — кулеметник Логвиненко і сержант Баранов відстрілювалися. Олексій Горбатюк зазнав численних осколкових поранень — до 300.

Коли Михайло Шматченко прийшов до тями, побачив недалеко від себе 2 ворожих машини, відповз убік, та, чекаючи, знепритомнів. Опритомнів вже вночі. Пробирався, знову втрачав свідомість, рухався діб п'ять. Одного вечора знайшов місцевих рибалок, які надали йому допомогу, надали можливість помитися та погодували і повідомили, що до найближчого розташування української армії близько 70 кілометрів.

З огляду на стан здоров'я Шматченко стільки пройти не зміг би, а рибалки запропонували відвести його до Донецька в госпіталь. Коли його везли, наштовхнулися на блокпост, про який не знали рибалки. Аби не підставляти загрозі життя цивільних, Михайло вийшов з машини та здався ворогам, терористи його відвезли в донецьку будівлю, де надали медичну допомогу. З полону разом з іншими військовополоненими звільнений стараннями співачки Руслани.

Лікувався у дніпропетровському госпіталі, видаляли осколки з паху, однак не видалили зі зламаної щелепи. Підлікувашись, продовжив службу в частині. Демобілізувався 24 квітня 2015 року.

29 травня 2015-го помер під час лікування в шпиталі від осколка, який почав рухатися.

Похований в селі Єлизаветівка.

Без Михайла лишились дружина Тетяна, молодший син, старший син Олексій.