Тітарчук Володимир Іванович

Його дід і батько були танкістами, Володимир учився в Північній Осетії, у військовому училищі. Навчання закінчив у Харкові — розвідник і танкіст. Брав участь у миротворчих операціях — країни Африки. У 1990-х роках потрапив під скорочення. Проживав у Менському районі. Працював дільничним міліціонером, через принциповість мав постійні конфлікти з кримінальним середовищем, криміналітет його «замовив», Тітарчука сильно побили. Дістав інвалідність, займався фермерством.

Пішов добровольцем у військо 31 березня 2014-го. Служив у 5-й роті 2-го танкового батальйону 1-ї окремої танкової бригади. Був поранений у липні, приїздив додому в 10-денну відпустку.

Воював у Донецькому аеропорту. Називали його Івановичем або «тещею» — постійно нагадував молодим бійцям, щоби ховалися від обстрілів. Щодня на Т-64 «кіборгам» довозив в аеропорт набої, на броні евакуював поранених, відганяв пострілами терористів від терміналів. Важкопоранений під час одного з мінометних обстрілів проросійськими бойовиками. Поранених привезли в лікарню міста Красноармійськ, Тітарчук був непритомний. Другого дня його та ще кількох важкопоранених відправили на вертольоті в Дніпропетровськ, там прооперували. 17 жовтня о 6-й ранку «Іванович» помер.

Похований у Чернігові з військовими почестями та громадянською панахидою. Вдома залишилися вдова Юлія, син-третьокласник Едуард, брат Михайло.