Шматченко Михайло Олексійович

Строкову службу проходив у прикордонних військах.

У часі війни — солдат 93-ї окремої механізованої бригади, гранатометник.

29 серпня 2014-го під час виходу з Іловайського котла «зеленим коридором» зазнав поранення в шию та голову, був захоплений в полон. Валентин Христозевич свідчить, що постріл російських військовиків прийшовся по БМП, коли Михайло евакуювався з неї. Попри поранення, Шматченко вибрався й надавав допомогу товаришам. Вибиралися з Михайлом Петренком, Михайлом Горбатюком, Ігорем Сулимом. Їх помітили росіяни — бійці 331-го гвардійського парашутно-десантного Костромського полку та відкрили вогонь, в тому часі екіпаж БМП — кулеметник Логвиненко і сержант Баранов відстрілювалися. Олексій Горбатюк зазнав численних осколкових поранень — до 300.

Коли Михайло Шматченко прийшов до тями, побачив недалеко від себе 2 ворожих машини, відповз убік, та, чекаючи, знепритомнів. Опритомнів уже вночі. Пробирався, знову непритомнів, рухався діб п'ять. Одного вечора знайшов місцевих рибалок, які надали йому допомогу, надали можливість помитися та погодували і повідомили, що до найближчого розташування української армії близько 70 кілометрів.

З огляду на стан здоров'я Шматченко стільки пройти не зміг би, а рибалки запропонували відвезти його до Донецька в госпіталь. Коли його везли, натрапили на блокпост, про який не знали рибалки. Аби не підставляти загрозі життя цивільних, Михайло вийшов з машини та здався ворогам, терористи його відвезли в донецьку будівлю, де надали медичну допомогу. З полону разом з іншими військовополоненими звільнений стараннями співачки Руслани.

Лікувався у дніпропетровському госпіталі, видалили осколки з паху, однак не видалили зі зламаної щелепи. Підлікувавшись, і далі служив у частині. Демобілізувався 24 квітня 2015 року.

29 травня 2015-го помер під час лікування у шпиталі від осколка, який почав рухатися.

Похований у селі Єлизаветівка.

Без Михайла лишились дружина Тетяна, молодший син, старший син Олексій.