Радівілов Роман Юрійович «Гюрза»

Радівілов Роман Юрійович
Дата та місце народження: 14 лютого 1984 р., м. Дергачі, Харківська область
Дата та місце смерті: 18 грудня 2016 (32 роки) с. Калинівка, Донецька область
Місце поховання: м. Дергачі, Харківська область
Звання: Солдат
Посада: Гранатометник
Підрозділ: 54-а окрема механізована бригада
Обставини смерті: Загинув 18 грудня 2016 р. на Світлодарській дузі в Донецькій області у бою біля ВОП Варяг. Починаючи з 5:50, в районі Світлодарської дуги, після тривалої артилерійської підготовки із застосуванням мінометів та ствольної артилерії, російсько-окупаційні війська намагалися вибити передові підрозділи сил АТО із займаних позицій та здійснити обхідний маневр в напрямку смт Луганське. Відбиваючи атаки противника, українські воїни здійснили контратаку і зайняли дві нові позиції поблизу окупованого села Калинівка. Разом з Романом загинули солдат Д. Клименко, солдат А. Широков, лейтенант М. Яровий, солдат А. Байбуз, молодший сержант С. Степаненко, молодший сержант В. Андрешків та солдат В. Панасенко.

Народився 14 лютого 1984 року, місто Дергачі.

У вільний час Роман займався різьбленням по дереву, робив ікони. Частина його робіт залишилися вдома, частину дарував друзям.

Одним з перших «підняв над Харківщиною червоно-чорний прапор національно-визвольного руху України у 21 столітті».

З початком військової агресії Росії, весною 2014-го року пішов до військкомату, але до армії його не допустила медкомісія. Став добровольцем ДУК «Правого Сектору». З вересня 2014 року перебував у зоні бойових дій в районі села Піски.

Коли «Правий Сектор» вивели з Пісків, продовжив тренування на навчально-патріотичній базі «Сокіл». В липні 2015 р. повернувся в зону бойових дій у складі 1-го розвідвідділу ДУК ПС, перебував у Новогнатівці, брав участь у бою 10 серпня під Старогнатівкою.

Отримавши опіки під Волновахою (горів у машині, в яку влучив снаряд) та другу контузію, тимчасово повернувся додому. Щойно відчув себе краще — пішов тренуватися до тероборони та допомогав навчати бійців. Протягом усього часу лікування та реабілітації брав активну участь в громадських акціях, був активістом ГО «Деркачівська альтернатива» та руху «Вільні люди».

Восени 2016 року уклав контракт із ЗСУ, увійшов до складу першої штурмової роти «Вовків Подолянина» 54-ї ОМБр і прибув на Світлодарську дугу. Неодноразово ходив у розвідку на лінії фронту.

Загинув у бою на Світлодарській дузі (Донецька область) за висоту «Варяг» відбиваючи атаки проросійських терористів. Разом з Романом загинули солдати Андрій Байбуз, Дмитро Клименко, Василь Панасенко, Сергій Степаненко, Андрій Широков, молодший сержант Володимир Андрешків та лейтенант Микита Яровий.

Розпорядженням Дергачівської міської ради № 206 від 19 грудня 2016 року в місті Дергачі було оголошено 20, 21 та 22 грудня днями жалоби за загиблим Романом.

По смерті залишилась мати Людмила Петрівна та кохана дівчина Аня.

Похований у м. Дергачі (Харківська область) на Алеї слави біля братської могили героїв Другої Світової.

У 2024 році його іменем назвали вулицю у рідному місті.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 9, ряд 2, місце 19.