Петихачний Леонід Михайлович «Броня»

Петихачний Леонід Михайлович
Дата та місце народження: 16 лютого 1978 р., м. Чернівці
Дата та місце смерті: 29 серпня 2014 (36 років) с. Червоносільське, Донецька область
Місце поховання: м. Чернівці
Посада: Офіцер взводу інструкторів
Обставини смерті: Ранком 29-го серпня 2014 р., під час виходу т.зв. Зеленим коридором з Іловайського котла, їхав у кузові машини КРАЗ у складі автоколони батальйону Донбас по дорозі з с. Многопілля до с. Червоносільське. Був убитий кулеметною чергою. Загинув у КРАЗі разом з Браво та Енеєм. 3-го вересня тіло Брані разом з тілами 96 інших загиблих у т.зв. Іловайському котлі було привезено до дніпропетровського моргу. 16-го жовтня 2014 р. тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі м. Дніпропетровська, як невпізнаний герой. Був упізнаний за тестами ДНК та перепохований 29 січня 2015 р.

Народився 1978 року в місті Чернівці. Закінчив чернівецьку школу № 5, історичний факультет та юридичний факультети (2004 року) Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Адвокат Спілки адвокатів України. Майже десять років відпрацював на різних посадах юридичного напряму — підприємство в сфері газопостачання, 2012 року звільнився.

З початком російсько-української війни у травні пішов добровольцем до батальйону «Донбас». У червні 2014 року ініціював процес передачі техніки «Газу України» на потреби військових. 29 серпня 2014-го загинув під час виходу батальйону «Донбас» «зеленим коридором» між селами Многопілля та Червоносільске. Їхав у кузові автомобіля КРАЗ, коли російські десантники відкрили вогонь по колоні, у тому ж КРАЗі загинули «Браво» та «Еней».

Автомобілі, близько 100 одиниць, передали вже після смерті Леоніда, 23.04.2015 року[джерело?].

25 січня 2015 року за результатами ДНК-експертизи було остаточно визнано, що Леонід Петихачний загинув в Іловайському котлі.

Вдома лишилися дружина Валентина, донька 2011 р.н. та двоє дітей від першого шлюбу.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 3, ряд 8, місце 24.