Павлюк Сергій Олегович «Полтіна»

Павлюк Сергій Олегович
Дата та місце народження: 24 березня 1986 р., м. Вінниця
Дата смерті: 12 липня 2015 (29 років)
Місце поховання: м. Вінниця
Посада: Кулеметник
Обставини смерті: Загинув 12 липня 2015 р. у результаті ДТП. Близько 19:00 на 156-му кілометрі автодороги Київ-Харків, у межах міста Пирятин (Полтавська область), водій легковика спробував вклинитися у колону з 40 військових автомобілів, внаслідок чого відбулося зіткнення з автобусом БАЗ, у якому вінницькі нацгвардійці поверталися із зони АТО. Автобус відкинуло вправо, і він вдарилася у рефрижератор. Удар прийшовся в те місце, де сидів Сергій, він загинув на місці.

Кулеметник, Вінницький полк Нацгвардії. Служив поблизу траси «Бахмутка», у тому числі й на 32-му блокпосту. Брав участь у приблизно 20 боях; був поранений, лікувався у шпиталі, повернувся на передову.

Опанував снайперську гвинтівку і став одним з найкращий снайперів у взводі. Разом зі своїми бойовими побратимами тримав оборону на блокпостах Кримського, Бахмутки, Нижнього. Перебував у оточенні на 32-му блокпості, отримав важке поранення. Але після одужання знову поїхав на війну. Це було його остання ротація. За кілька днів його мали демобілізувати".

Загинув 12 липня 2015-го у дорожньо-транспортній пригоді — на 156-му кілометрі автодороги «Київ — Харків» у межах міста Пирятин водій легковика Фольксваген спробував вклинитися у колону з 40 військових автомобілів. Більшість колони становили автомобілі КрАЗ. Колону супроводжував автомобіль Державтоінспекції. Відбулося зіткнення з автобусом «БАЗ» — у ньому вінницькі гвардійці поверталися із зони бойових дій. Автобус відкинуло, він вдарився у рефрижератор; удар прийшовся в те місце, де сидів Сергій.

Без Сергія залишилася дружина та 5-місячний син. Похований у Вінниці, Центральне міське кладовище, Алея Слави.

«Він був справнім товаришем, вірним другом пройшов із нами 32-й смертельний блок-пост, був поранений, одужав і повернувся на війну… За цю ротацію ми дали 24-й бої, справді воювали, не мали втрат, а загубили Сергія по дорозі додому», — згадує побратим Віталій Сторожук.