Кульчицький Сергій Петрович

Кульчицький Сергій Петрович
Дата та місце народження: 17 грудня 1963 р., м. Веймар, Німеччина
Дата та місце смерті: 29 травня 2014 (50 років) м. Слов'янськ, Донецька область
Місце поховання: м. Львів
Посада: Начальник управління бойової та спеціальної підготовки
Обставини смерті: Загинув поблизу Слов'янська в районі проведення АТО. Знаходився у гелікоптері Мі-8МТ (16 жовтий) Національної гвардії України, який після розвантаження харчових продуктів та проведення ротації особового складу на п'ятому блокпосту, повертаючись з району гори Карачун, зазнав обстрілу, що вівся з лісосмуги, та був підбитий. Катастрофа, спричинена пострілом із переносного зенітного ракетного комплексу, забрала життя шістьох військовослужбовців НГУ: генерал-майора Сергія Кульчицького, полковника Сергія Бульдовича, майора Віталія Куриловича, капітана Сергія Кравченка, прапорщиків Валентина Білошкурського і Віктора Ліпського, та шістьох працівників спеціальної роти міліції УМВС України в Івано-Франківській області: старших лейтенантів міліції Петра Безпалька і Василя Семанюка, старшого прапорщика міліції Володимира Шарабуряка, прапорщика міліції Володимира Лисенчука, старшини міліції Петра Остап'юка, старшого сержанта міліції Віктора Яков'яка. Дивом уціліти судилося лише одному із членів екіпажу – другому пілоту капітану Олександру Макеєнку, який дістав тяжкі травми.

[ред. | ред. код]

Народився 17 грудня 1963 року в місті Веймарі, нині Німеччина (тоді Німецька Демократична Республіка), де на той час в Групі радянських військ у Німеччині проходив службу його батько, Петро Іванович, офіцер Збройних Сил СРСР, виходець із села Чорнокінці Чортківського району Тернопільської області. 1967 року батька перевели до Далекосхідного військового округу, тож дитинство Сергія та його молодшого брата Ігоря пройшло у військових містечках різних гарнізонів. З дитинства Сергій Кульчицький мріяв стати офіцером, як батько (він пішов у відставку у званні майора, помер 2003 року у 79-річному віці).

1979 року, після закінчення 8-го класу Сергій Кульчицький без відома батьків подав документи в Уссурійське суворовське військове училище[ru], закінчивши його у 1981 році. 1985-го у званні лейтенанта закінчив з відзнакою Далекосхідне вище загальновійськове командне училище[ru], де навчався у підрозділі, що готував офіцерів морської піхоти, весь період навчання був старшиною курсу. Для проходження служби скерований за Полярне коло в селище Печенга-І Мурманської області. Коли Сергій досягнув випускного, четвертого курсу, до Далекосхідного ЗВКУ вступив в його брат (капітан Ігор Петрович Кульчицький передчасно помер від серцевого нападу у 30-річному віці, коли проходив військову службу на Дніпропетровщині).

Перш ніж розпочати офіцерську службу, одружився з Надією Богданівною Дребіт, з якою він познайомився трьома роками раніше в Чорнокінцях на Тернопільщині.

Молодий лейтенант Кульчицький мав І розряд з бігу та лижних гонок, І розряд з подоланням смуги перешкод і гирьового спорту. В рукопашному бою переважав одночасно двох-трьох супротивників.

[ред. | ред. код]

1985 року закінчив училище з відзнакою та розпочав службу командиром десантно-штурмового взводу 876-го окремого десантно-штурмового батальйону 61-ї окремої бригади морської піхоти Північного флоту ВМФ СРСР. З 1989 по 1991 обіймав посаду заступника командира з тилу — начальника тилу, з 1991 по 1992 — начальника штабу — заступника командира 876-го ОДШБ 61-ї бригади морської піхоти.

Після розпаду СРСР 1992 року капітан Кульчицький переїхав до України в м. Тернопіль, де розпочав службу у Національній гвардії України, з січня 2000 року — Внутрішні війська МВС України.

1992—1993 — заступник з бойової та спеціальної підготовки командира військової частини 1441 Національної гвардії України, м. Тернопіль. 1993—1994 — заступник командира зі служби — начальник штабу військової частини 1441 Національної гвардії України, м. Тернопіль. 1994—1995 — командир 14-го окремого батальйону Національної гвардії України, військова частина 1441, м. Тернопіль. 1995 року призначений командиром мотострілецького батальйону 23-ї окремої бригади Національної гвардії України, військова частина 2209, м. Сімферополь. 1995—1997 — командир 41-го окремого батальйону морської піхоти 4-ї окремої бригади морської піхоти 7-ї дивізії Національної гвардії України, військова частина 2223, м. Феодосія. 1997—1998 — заступник командира з бойової та спеціальної підготовки 24-го полку Національної гвардії України, військова частина 1241, місто Івано-Франківськ. 1998—2003 — заступник командира і командир (з 2001) 24-го окремого батальйону 5-ї дивізії Національної гвардії України (з грудня 1999 року — Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України), військова частина 1241, м. Івано-Франківськ. 2003 року полковник Кульчицький був переведений до органів внутрішніх справ, до 2005-го обіймав посаду заступника начальника штабу — начальника оперативного відділу Управління МВС України в Івано-Франківській області. 2005—2010 — командир 2-ї окремої Галицької бригади Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України, військова частина 3002, місто Львів. 2010—2012 — заступник начальника управління Західного територіального командування внутрішніх військ МВС України. З серпня 2012 — начальник управління бойової та спеціальної підготовки Головного управління внутрішніх військ МВС України (з березня 2014 року — Головного управління Національної гвардії України). з квітня 2014-го - Головного управління Національної гвардії України

2010 року закінчив Національний університет оборони України.

Указом Президента України від 24 серпня 2013 року присвоєно військове звання генерал-майора.

Навесні 2014 року, в умовах початку російської збройної агресії проти України, генерал-майор Кульчицький брав активну особисту участь у створенні першого добровольчого підрозділу, сформованого із активістів Самооборони Євромайдану, — 1-го резервного батальйону Національної гвардії. Разом із підготовленими ним резервістами вирушив у район проведення антитерористичної операції на Схід України. Від першого дня він був разом зі своїми солдатами, жив у наметі, їв солдатську їжу, бувало, сам і готував. Він неодноразово наголошував добровольцям: "Я не хочу бути начальником похоронної команди. Мені не потрібен ваш героїзм, якщо ви будете мертвими. Моє завдання - підготувати вас так, щоб якомога більше з вас залишилося живими…"

[ред. | ред. код] Докладніше: Російська збройна агресія проти України (з 2014) та війна на сході України Надгробок Сергія Кульчицького на полі почесних поховань Личаківського цвинтаря у Львові

Загинув 29 травня 2014 року в зоні бойових дій під час антитерористичної операції у місті Слов'янську Донецької області.

29 травня, близько 12:30, поблизу міста Слов'янська, після розвантаження продуктів харчування на 4-й блокпост та проведення ротації особового складу, повертаючись з району гори Карачун, був обстріляний з лісосмуги та підбитий терористами з ПЗРК гелікоптер Мі-8МТ (борт «16») Національної гвардії України, на борту якого був генерал-майор Сергій Кульчицький. Під час падіння вибухнули паливні баки. В результаті події загинуло 12 чоловік: шість військовослужбовців Національної гвардії, включаючи двох членів екіпажу, та шість представників спецпідрозділу МВС України (колишній спецпідрозділ «Беркут»). Старший лейтенант, штурман екіпажу Олександр Макеєнко залишився живим та у тяжкому стані був доправлений до лікарні до Харкова.

Похований 31 травня 2014 року на Полі почесних поховань Личаківського цвинтаря у Львові.

Кульчицький став першим українським генералом, загиблим під час війни на Донбасі.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 1, ряд 7, місце 2.