Хамраєв Рустам Шонійозович

Хамраєв Рустам Шонійозович
Дата та місце народження: 29 листопада 1975 р., м. Луцьк, Волинська область
Дата та місце смерті: 17 червня 2014 (38 років) сел. Металіст, Луганська область
Місце поховання: с. Гаразджа, Луцький район, Волинська область
Звання: Солдат
Посада: Старший навідник
Обставини смерті: Загинув 17 червня 2014 р. під час звільнення сел. Металіст, Слов'яносербський район, Луганська область. Разом з Рустамом загинули солдат М. Чепіга, молодший сержант А. Колесник та солдат С. Рябуха.

1 Життєпис 1.1 Революція Гідності. Євромайдан 1.2 Анексія Криму 1.3 Російсько-українська війна (з 2014). Війна на сході України 1.3.1 Обставини загибелі Міністерство оборони України офіційний веб сайт

За національністю узбек, громадянин України. Його батько — узбек, мати — українка. Внук по батьківській лінії ветерана Другої світової війни, учасника битви за Москву, який молодим хлопцем залишився без ноги на війні та з осколками в тілі, кавалера багатьох бойових орденів Хамраєва Турнійоза.

В 1993—1994 роках служив у Прикордонних військах, в 1995 році — у Сухопутних військах Збройних сил України, військову присягу Україні і українському народові склав 26 грудня 1993 року.

Один із найактивніших учасників Революції Гідності, захисник Євромайдану. На київському Євромайдані був з самого початку — з кінця листопада 2013 року. Вступив до Самооборони Майдану, боєць 14-ї сотні «Вільні люди», після того як «беркутівці» розбили цю сотню, і в ній майже нікого не залишилось — перейшов у 38-у сотню («Залізна сотня»). В лютому під час вуличних боїв у Києві стояв на барикадах, ризикуючи життям, із-під куль снайперів діставав поранених та вбитих побратимів, врятував двох медсестер, сам був поранений і отруєний газами, зазнав контузії. Незважаючи на поранення, у бою був до кінця.

.mw-parser-output .template-text-text{background:#FFF8DC;color:var(--color-base,#202122);font-style:italic;border:thin solid #eaecf0}@media screen{html.skin-theme-clientpref-night .mw-parser-output .template-text-text{background:#301d00}}@media screen and (prefers-color-scheme:dark){html.skin-theme-clientpref-os .mw-parser-output .template-text-text{background-color:#301d00}} Якби не його мужність в ранок 20 лютого, кількість загиблих на Майдані була б набагато більшою. Тоді один зі снайперів лежав під КамАЗом біля барикади з бетонних блоків на Інститутській і розстрілював людей. Рустам, не маючи зброї, тоді фактично вступив у двобій з «беркутами» «чорної роти». Надзвичайно смілива була людина! Я б казав безбашенний був! Не один раз дивився смерті в лице! В той ранок чотири рази куля пробивала стару армійську каску на його голові. Те, що тоді залишився живий — просто пощастило йому, кулі застряли між каскою і підшлемником. Рустам дістав тоді із-під обстрілу медичку, врятував її від вірної смерті. Вона поповзла до тіла його друга і під кулями отримала інфаркт. Потім він дістав тіло свого друга, який лежав буквально в метрах 30 від тієї самої «чорної роти». Медсестру Таню теж він дістав майже із-під ніг «беркутівців».

— Лев, побратим Рустама.

Першу медичну допомогу отримав в Києві, згодом — у Луцьку.

Не пролікувавшись до кінця і не пройшовши повної реабілітації, в березні 2014 року знову повернувся на Майдан. В Києві був волонтером в «МедАвтоМайдані Об'єднаному» («МАМО»), допомагав постраждалим на Майдані і сім'ям загиблих, жив в наметовому містечку. Фінансово і матеріально підтримував Євромайдан. Після кривавих подій, у Києві пройшов курси тактичної медицини та курси за програмою Медицина катастроф. Коли розпочалася збройна агресія Росії проти України, Рустам поїхав прямо з Майдану добровольцем на війну на Схід, не повідомивши про це родину. Він не бажав зайвий раз хвилювати ні матір з батьком, ні сина, ні рідну сестру Ріту. Не хотів завдавати душевного страждання людям, яких любив понад усе. Ім'я луцького захисника Рустама Хамраєва без сумніву увійшло в історію України.

Рустам був нашим ідейним натхненником, до нього тягнулися хлопці. В травні 2014 року я і частина майданівців жили в Будинку профспілок, а Рустам залишався ще в наметі на Майдані, він там жив до останнього дня перебування на Майдані. Після Президентських виборів 25 травня 2014 року він заходить до нас і каже: «Хлопці! Є пропозиція! Їхати в Луганськ. Тепер наші барикади — там, там — наш Майдан. Я їду. Хто зі мною?». Так він заагітував більше ніж 20 чоловік. І 28 травня ми усі рушили на Схід. Він був сильним патріотом України, фанатом (у хорошому значенні цього слова) України, дуже доброю людиною і сміливим, хоробрим воїном.

— Олексій, побратим Рустама

Через декілька днів після останнього від'їзду Рустама на Майдан я зайшов в його кімнату і відкривши шкафчик, побачив, що Рустам на видному місці, прямо, залишив свою армійську фотографію, зроблену під час прийняття ним військової присяги, і підписав: «Я давав клятву на вірність Україні 26.12.1993 р.». Раніше цієї фотографії там не було, вона була в альбомі. І тоді моє серце відчуло щось недобре, на душі стало якось тривожно.

— Хамраєв Шонійоз Турнійозович, тато

Коли Крим анексували, для нього це було ще одним ударом після загибелі побратимів на Майдані. Тоді й сказав мамі, обійнявши її: «Мамо, ти знаєш мене, якщо треба буде, я голову за Україну покладу. А Крим ми відіб'ємо! Обов'язково відіб'ємо! Нікому не дано право паплюжити, ганьбити й принижувати Україну», — заспокоював нас, коли здали Крим. Вдома ми його не втримали. У березні він знову поїхав у Київ на Майдан. Коли їхав, дійшов до ліфта і … повернувся, нібито щось забув. Вийняв із сумки два магнітики з надписами «Україна понад усе!» і «Слава Україні!» і повісив їх на холодильник. Витягнувся, начебто віддавав честь, постояв пару секунд, сказав: «Тепер — все!» і вийшов. Більше ми його не бачили.

Перед останнім від'їздом на Майдан Рустам залишив одну дорогу йому річ своєму армійському товаришу на збереження і сказав: «Якщо не повернуся, віддаси моєму синові Алішеру у день його народження, коли йому буде 18 років. Передаси йому це і скажеш, що це від мене і привітаєш». Потім подзвонив своєму товаришу зі Сходу, казав: «Андрюша! Знай, ми живими звідсіля не повернемося!». І ще раз нагадав йому про ту річ, що йому залишив для свого синочка.

Військовослужбовець 24-го штурмового батальйону «Айдар» Збройних Сил України. Старший навідник гранатометного відділення штурмової роти. Легендарний воїн. Легендарний захисник України.

Герой російсько-української війни. Символ Українського Добровольця. Символ Захисника України.

Перший воїн-доброволець, який загинув в російсько-українській війні.

Автор фрази «Стояти на смерть! Україна понад усе!».

Брав участь у боях за міста Щастя — наступальна операція по звільненню Щастя від бойовиків ЛНР, у звільненні Веселої Гори, а також в боях за звільнення селища Металіст.

Рустам Хамраєв героїчно загинув 17 червня 2014 року в бою в селищі Металіст під Луганськом. Ім'я Рустама Хамраєва, Героя Майдану, Героя АТО, назавжди увійшло в історію України. Він — гордість Української Армії.

17 червня 2014 року передовий загін батальйону, де служив Рустам, отримав наказ висуватися у район селища Металіст і визволити Металіст від окупантів (Металіст — це, фактично, Луганськ, околиця його). Ранком того самого дня потрапила в засідку і була полонена група «айдарівців» і десантників з 80-ї аеромобільної бригади. Тож комбат «Айдару» відібрав і скерував найбільш досвідчених бійців, щоб визволити селище Металіст від окупантів і звільнити наших бійців.

Дорогою бійці потрапили у засідку та вступили у бій проти добре озброєних терористів з важким стрілецьким озброєнням та бронемашинами. Рустам вирішив утримувати займану позицію і прикрити відхід своєї групи вогнем. Рустам залишився прикривати бійців свого підрозділу вогнем, стримував натиск противника, самотужки утримував займану позицію, але сили були занадто нерівні: у терористів були танки, БМП, БТР і важке стрілецьке озброєння, в українських воїнів — автомати і кулемети. Під шквальним вогнем противника, солдат Рустам Хамраєв до останнього прикривав бійців вогнем, надав їм можливість перегрупуватися і забезпечив їх відхід у безпечне місце й вийти з оточення. Забезпечуючи відхід групи, Рустам Хамраєв героїчно загинув. Рустам був розстріляний з крупнокаліберного кулемета з танка — розривні кулі розтрощили бійцю голову, тулуб і ногу — смерть була миттєвою. Він до останнього подиху залишився вірним військовій присязі, даній Україні і українському народові 26 грудня 1993 року (про це він завжди пам'ятав і дуже пишався тим, що давав присягу на вірність Україні).

Останній запис в блокноті Рустама: «Отримав автомат „АКС-74“, 4 магазини. Стояти на смерть! Україна понад усе!!!».

Доля розпорядилась так, що Рустам пішов у свій останній бій під звуки Гімну України. Він був встановлений в його телефоні замість сигналу вхідних дзвінків. Рустам встановив його 22 січня 2014 року, в той день, коли на Майдані снайпери вбили його побратимів. Це була і пам'ять про побратимів, і нагадування, що боротьба триває. І Гімн України лунав йому перед останнім його боєм, під час бою, в останні хвилини життя, пролунав неодноразово і над бездиханним тілом Рустама у полі бою, адже у той час, у день загибелі, 17 червня 2014 року, мама, тато, сестра постійно телефонували Рустаму. Це була остання пісня, остання мелодія, яку Рустам почув перед смертю. Він загинув під звуки Гімну України. Тіло Рустама дві доби пролежало на полі бою, тільки через дві доби його забрали українські бійці.

Останніми словами Рустама до батька по телефону за 2 години до своєї загибелі були: «Мені пора, я вас всіх люблю!».

Про смерть Рустама повідомляло також керівництво України:

Українські військові атакували російських бойовиків в околицях Луганська. Великі втрати окупантів. Але є втрати і серед наших бійців. Серед інших, в бою за Україну поклали життя четверо бійців легендарного 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар», сформованого з бійців Самооборони Майдану. Багато місяців вони захищали Україну на барикадах Майдану, а потім пішли на дальні барикади визволяти українські землі від кремлівських загарбників. Зразок мужності, героїзму і самопосвяти! В цю ніч помолимось за них! Герої не вмирають!

— Андрій Парубій

Пізніше було встановлено, що в бою загинуло не четверо бійців, а троє: солдат Рустам Хамраєв, молодший сержант Андрій Колесник і Сергій Рябуха. Четвертий боєць, Микола Чепіга, потрапив до полону терористів і через 10 днів його зарізав ножем «кадировець».

У Рустама Хамраєва залишились батьки, молодша сестра Ріта та 12-річний син Алішер.

У зв'язку з трагічною загибеллю військовослужбовця Рустама Хамраєва в бою під час антитерористичної операції на сході України (АТО), у Луцьку та області оголосили триденний траур. 18, 19, 20 червня на знак скорботи за загиблим воїном були приспущені Державні Прапори України з чорною стрічкою на адміністративних будинках міських рад в області, облдержадміністрації, обласної ради, комунальних підприємств та закладів, державних підприємств, установ, організацій на території області. Було заборонено проведення розважально-концертних заходів на території області. Заборонено звучання розважальної музики на ринках, у закладах торгівлі та ресторанного господарства, в громадському транспорті.

Церемонія прощання з Рустамом відбулася 20 червня на Меморіальному комплексі «Вічна Слава» та на Театральному майдані Луцька.

Останки Рустама Хамраєва поховані з воїнськими почестями на Алеї почесних поховань головного кладовища міста Луцька. Через деякий час, вже після похорону Рустама, на місці бою була знайдена його голова і там же захоронена. В даний момент ця територія не контролюється Україною.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 1, ряд 4, місце 25.