Голяченко Олександр Михайлович

Голяченко Олександр Михайлович
Дата та місце народження: 3 травня 1992 р., с. Славів, Житомирська область
Дата та місце смерті: 16 червня 2014 (22 роки) Помер від поранень
Місце поховання: с. Славів, Житомирська область
Звання: Солдат
Посада: Водій
Підрозділ: 95-а окрема аеромобільна бригада
Обставини смерті: За півтора кілометра від Слов'янська 13 червня колона українських військовиків була обстріляна терористами. БТР Олександра було підбито і коли його витягли, то він отримав 80% опіків. Олександра відразу доправили на лікування у Харків, проте через 3 доби він помер у лікарні від отриманих опіків.

Олександр Голяченко народився у селі Славів на Житомирщині. Батько — водій, мама — доярка, серед трьох дітей Сашко був наймолодшим. Захоплювався спортом, грав у футбол, закінчив Селянщинський спортивний ліцей, відслужив строкову службу у 95-й аеромобільній бригаді, здобув фах водія. Олександр хотів стати моряком, навчався в Одеській морській школі. По тому їздив на заробітки, щоб мати змогу продовжити навчання у вищому навчальному закладі.

З початком російської збройної агресії проти України 11 березня 2014 року був мобілізований як спеціаліст на посаду водія БТР-80.

Солдат, водій 4-ї аеромобільно-десантної роти 2-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (м. Житомир).

Підрозділ Олександра виконував завдання з супроводу конвоїв і прикриття та охорони рот забезпечення: підвезення боєприпасів, води, продовольства та техніки на блок-пости в зоні АТО. Супроводжуючи колони, кілька разів потрапляли в засідки.

13 червня 2014 року військова колона мала евакуювати підбитий гелікоптер. Їхали повільно, бо везли техніку — старий підйомний кран і тягач. Близько 15:00 колона потрапила під обстріл поблизу села Хрестище, за півтора кілометра від Слов'янська. БТР № 622, який йшов першим, терористи із засідки підбили з протитанкового гранатомета. Постріл влучив у передній відсік, де сиділи водій солдат Олександр Голяченко і командир машини молодший лейтенант Сергій Бабський. Кумулятивний струмінь пробив броню і вийшов через триплекс, усередині кабіни виникла пожежа. Олександр скерував БТР убік, що дало можливість іншій частині колони успішно проскочити засідку. Коли БТР в'їхав у лісосмугу і зупинився, вся кабіна вже була охоплена полум'ям, на бійцях горів одяг. Навідник Сергій Хартник дістав осколкове поранення у живіт, але витягнув з машини водія і командира, усі троє сильно обгоріли. Водій БТРа солдат Олександр Голяченко дістав 80 % опіків тіла, Бабський — 35 % опіків тіла та осколкове поранення ока, довгий час лікувався, Хартнику зробили успішну операцію, легке поранення дістав старший солдат Олександр Ніколайчук. Інші десантники не постраждали.

Олександра Голяченка разом з товаришами доправили в Ізюм, а звідти — у Харків. На третій день о 7:40 він помер від опіків і поранень у 4-ій клінічній лікарні Харкова. Ціною власного життя солдат Голяченко вивів з-під обстрілу екіпаж БТРа і врятував життя побратимів.

Похований на сільському кладовищі в рідному Славові. Залишились батьки і дві старші сестри.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 1, ряд 3, місце 22.