Дудка Юрій Андрійович

Народився 21 грудня 1980 року в селі Хоминці (Роменський район, Сумська область); виростав із молодшим братом. Закінчив Хоминцівську ЗОШ, 1999 року здобув професію машиніста автомобільного крана у ВТУ № 11. Пройшов строкову службу в Президентському полку. Після служби в армії працював у службі державної охорони, з 2001 року на Кременчуцькому сталеливарному заводі водієм, від 2013 року — на Крюківському вагонобудівному заводі водієм автокрана.

З початком військової агресії добровольцем прийшов до військкомату, підписав контракт не чекаючи мобілізації. Солдат, номер обслуги мінометного взводу, 93-тя окрема механізована бригада.

З 11 серпня 2014 року охороняли селище Грабське під Іловайськом. Загинув під Іловайськом під час прориву з оточення, поблизу села Червоносільське. Востаннє товариші бачили Юрія, коли він після обстрілу з побратимом пішов міняти пробите колесо — поспішав забрати й вивезти поранених та полеглих.

Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла «зеленим коридором» на дорозі поміж селами Многопілля — Червоносільське — Осикове. 3 вересня 2014-го тіло Юрія Дудки разом з тілами 96 інших загиблих у Іловайському котлі привезено до дніпропетровського моргу. 16 жовтня тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі як невпізнаний Герой.

Ідентифікований у березні 2015 року серед похованих під Дніпропетровськом невідомих Героїв. 10 квітня 2015-го з Юрієм попрощалися у Кременчуці. Похований з військовим почестями у Хоминцях, поряд із братом Володимиром. Старечі люди клячали навколішки, прощаючи в останню дорогу Героя.

Залишилися батько Андрій Олексійович і мама Світлана Анатоліївна Дудки, дружина Віталина та дві доньки (старша Каріна від другого шлюбу, прийняв як свою, молодша Христина рідна від першого шлюбу залишилась с бабусею). Батьки Юрія втратили на війні двох синів (Дудка Володимир Андрійович, 10 вересня 2014 року помер від опіків та поранень).