Борищак Олексій Андрійович

З 1983 року проживав у місті Кременчук Полтавської області, закінчив 9 класів кременчуцької ЗОШ № 31, Кременчуцький технікум залізничного транспорту, займався гирьовим спортом, займав призові місця.
З 1998 році призваний на строкову службу, під час неї вступив до Харківського інституту танкових військ. На 3-му курсі одружився. З 2003 року був командиром роти снайперів в навчальному центрі «Десна», згодом служив на командних посадах у 93-й ОМБр.
Майор, заступник командира 1-го батальйону 93-ї окремої механізованої бригади. З березня 2014-го із підрозділом вирушив в Луганську область на кордон з Росією. 28 липня повернувся на ротацію, 19 серпня після бойового злагоджування знову вирушив в зону бойових дій під Іловайськ.
Востаннє виходив на зв'язок із рідними 29 серпня. Загинув під час виходу з Іловайського котла «зеленим коридором» на дорозі в районі села Побєда — майор Борищак лишився прикривати відхід підрозділу.
Був тимчасово похований місцевими мешканцями у братській могилі села Побєда. Ексгумований 18 вересня 2014-го пошуковцями Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»), привезений до Дніпропетровська. Лежав в одній могилі разом з Віктором Ілляшенком, Романом Яковцем та невідомими загиблими.
Лютим 2015 року ідентифікований серед похованих під Дніпропетровськом невідомих Героїв. 13 березня 2015-го з Олексієм попрощались у Кременчуці, перепохований на Свіштовському кладовищі.
Залишилися мама Людмила, дружина Оксана, 10-річна донька Валерія.