Борищак Олексій Андрійович

Борищак Олексій Андрійович
Дата та місце народження: 1 серпня 1979 р., с. Первомайське, Шевченківський район, Харківська область
Дата та місце смерті: 29 серпня 2014 (35 років) с. Побєда, Донецька область
Місце поховання: м. Кременчук, Полтавська область
Звання: Підполковник
Посада: Заступник командира батальйону
Підрозділ: 93-тя окрема механізована бригада «Холодний Яр»
Обставини смерті: Загинув 29 серпня 2014 р. під час виходу з Іловайського котла т.зв. Зеленим коридором на дорозі в районі с. Побєда. Був тимчасово похований місцевими мешканцями у братській могилі у с. Побєда. Був ексгумований 18 вересня 2014 р. пошуковцями Місії Евакуація-200 (Чорний тюльпан) та привезений до м. Дніпропетровськ. Лежав в одній могилі разом з Ілляшенко В.В., Яковцем Р.М., а також загиблими №№ могил 7079, 7082 (Краснопільське кладовище). Похований на Краснопільському кладовищі, як тимчасово невстановлений захисник України. Ідентифікований по ДНК.

Народився 1 серпня 1979 року в селі Першотравневе, нині Куп'янського району, Харківської області. З 1983 року із батьками проживав у місті Кременчук Полтавської області, 1994 року закінчив 9 класів кременчуцької ЗОШ № 31, Кременчуцький технікум залізничного транспорту, займався гирьовим спортом, займав призові місця. Вступав до військових вищих навчальних закладів, але не проходив по конкурсу.

З 1998 році призваний на строкову службу, під час неї вступив до Харківського інституту танкових військ. На 3-му курсі одружився — закінчив навчання 2003 року. З 2003 року був командиром роти снайперів в навчальному центрі «Десна», згодом служив на командних посадах у 93-й ОМБр. 2013 року «Десну» почали розформовувати та Олексій разом з дружиною перевівся в Черкаське на Дніпропетровщині.

Майор, заступник командира 1-го батальйону 93-ї окремої механізованої бригади. З березня 2014 року із підрозділом вирушив в Луганську область на кордон з Росією. 28 липня повернувся на ротацію, 19 серпня після бойового злагоджування знову вирушив в зону бойових дій під Іловайськ.

Востаннє виходив на зв'язок із рідними 29 серпня. Загинув під час виходу з Іловайського котла «зеленим коридором» на дорозі в районі села Побєда — майор Борищак лишився прикривати відхід підрозділу.

Був тимчасово похований місцевими мешканцями у братській могилі села Побєда. Ексгумований 18 вересня 2014 року пошуковцями Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»), привезений до Дніпропетровська. Лежав в одній могилі разом з Віктором Ілляшенком, Романом Яковцем та невідомими загиблими.

Спочатку він був похований у Дніпропетровську на Алеї Героїв як невідомий солдат, у лютому 2015 року ідентифікований серед похованих невідомих Героїв. 13 березня 2015 року після прощання у Свято-Миколаївській церкві Олексія перепоховали на Свіштовському кладовищі у Кременчуці.

Залишилися мама Людмила, дружина Оксана, донька Валерія (.mw-parser-output .ts-comment-commentedText{border-bottom:1px dotted;cursor:help}@media(hover:none){.mw-parser-output .ts-comment-commentedText:not(.rt-commentedText){border-bottom:0;cursor:auto}}нар. 2004).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 3, ряд 5, місце 34.